i. Міжгалактичним верховним судом засудженого #53887 визнано винним за всіма статтями, а саме: полишення десяти мільярдів представників людства на поталу смертельно нестабільної планети Земля, витрачання коштів на побудову та оснащення невиправдано дорогих ковчегів, свавільне захоплення 13 екзопланет, доведення їх до екологічної катастрофи шляхом неконтрольованого тераформування, приречення семи тисяч поколінь людей на безцільне блукання космічною пустелею в пошуках нового дому, якого їм ніколи не знайти, адже свій єдиний справжній дім вони знищили самі. прагнув ти високої мети – усіх вершин сягти людство врятувати й зберегти людських ідей шляхи що тебе вело? спрага до далеких сонць гало? ти хотів загарбати його, та світло витекло ти хотів від хаосу втекти – хаос це і є ти те, що тобі треба, – на землі, а не в космосу млі шість кубічних метрів земляної тверді – дім твій і світ і безмежне небо вільне небо неозорий зліт тисячі світів, відкриттів, світлових років так і не зумів створити світ, який так хотів арифметика колоністських схем – вона така щось таки додав, щось відняв, сенс життя відтяв думав це твоє – а воно собі просто є балуваний бог по собі лишив тільки смог думав що все з'їсть – а відчув неосяжну злість світ себе зберіг – тебе прирік вікувати вік i. the intergalactic high court proclaims that the accused #53887 is found guilty of all charges, that is: leaving 10 billion representatives of humankind on the deadly unstable planet of earth, spending money for building and equipping unnecessarily expensive arks, illicit occupation of 13 exoplanets, provoking ecological disasters on the named planets via uncontrolled terraforming, condemning 7 thousand generations of humans to aimless wandering in the desert of the outer space looking for a new home which they will never find, since they have destroyed their only real home themselves. you had a noble goal: to reach the top to save the humankind and the paths of human ideas what was leading you? The desire for distant suns’ halo? you wanted to conquer it, but the light leaked out. you wanted to escape the chaos, but chaos is what you are what you need is on earth and not in the space mist six cubic meters of the ground are your home and your world and the endless sky, the free sky, the limitless way up thousands of worlds, discoveries, and light years you didn’t manage to create the world you desired these are the mathematics of the colonizers: you add something, you subtract something, you lose the meaning of life you thought it was yours to take – but it just exists spoiled god, some smog is all he left behind he thought he’d swallow everything, but felt only this endless fury the world survived and doomed you to eke out an existence ii. у кам'яному серці землі ми самі створили своїх богів вони самі дійшли до узбережжя оберігати сон своїх синів та діти безпутні безжального моря не вберегли ми те що дало воно лишили по собі тільки камінь безмовний хай пам'ятає тих хто йде на дно у кам'яному серці землі жив добрий дух який нас годував пив те що небо проливало дощами і спав у міцному корінні пальм все що лишилося від тих лісів цей вулканічний обшир земель доброго духа просто вимило в море ми потопили свій корабель діти безпутні безжального моря не вберегли ми те що дало воно лишили по собі тільки камінь безмовний хай пам'ятає тих хто йде на дно ii. in the stone heart of the earth we created our gods by ourselves they walked by themselves to the sea shore to guard their sons’ sleep but we, the wicked children of the merciless sea, lost what it gave us all we leave behind is the speechless rock may it remember those who are sinking in the stone heart of the earth lived the good spirit that fed us he drank what the sky spilled as rain and slept in the mighty roots of palm trees all that is left of those forests is this volcanic plain the good spirit was washed into the sea we brought our ship to a wreck we, the wicked children of the merciless sea, lost what it gave us all we leave behind is the speechless rock may it remember those who are sinking

найкращий сад той що під контролем ріс акуратний і слухняний із мереживом алейок правильний газон без розпущених кіс без сторонніх трав і підголений гладенько хай город росте у стерильнім чорноземі жодних бур'янів між його грядок а троянда має бути ідеальною щоб золотий перетин накладався на малюнок пелюсток та вона не така вона рветься з-під замка дай їй волю глянь яка вона жива й мінлива бо вона не така вона вільна і легка дай їй змогу бути і тобі відкрити диво якщо річка є її треба підкорити хай радіє життю у бетонних берегах а несходжених стежок лісові дереворити затягти в корсет бруківки руки по швах між густого віття нехай птаха не літає адже кожен знає птасі місце на жердині адже все навколо нас не просто так існує а належить чоловіку, тобто, вибачте людині та вона не така вона рветься з-під замка дай їй волю глянь яка вона жива й мінлива бо вона не така вона вільна і легка дай їй змогу бути і тобі відкрити диво - the best garden is the one that grew under control neat and obedient with the lace of alleys the correct lawn is the one without loose hair without foreign grasses and well shaved vegetables should grow in a sterile soil no weeds between its beds and a rose must be perfect so that you could place the golden ratio to the pattern of its petals but she’s not like that she wants to escape give her freedom, look how lively and changing she is cause she’s not like that she’s free and light let her be and show you her miracle if there’s a river it should be tamed let it enjoy its life between cement banks and the forest woodcuts of never-walked paths should be put into a corset of pavement hands down in the dense treetops a bird shouldn’t fly cause everyone knows that its place is in the cage cause everything that surrounds us doesn’t simply exist it belongs to the man, sorry, the human but she’s not like that she wants to escape give her freedom, look how lively and changing she is cause she’s not like that she’s free and light let her be and show you her miracle

їм належать ліси, океани й вершини розповзлись по всій землі ніби ракові клітини лиш одного не збагнуть всемогутні люди планета все переживе – та їх на ній уже не буде старіє все у цім житті: індивіди й епохи невже це й людство досягло часу старіння свого? руйновища великих міст як мавзолей всім людям планета все переживе – та їх на ній уже не буде переживе колібрі дощ а риба-молот спеку із полюсів до зниклих тундр летять у вирій лелеки ми вбиваємо все з чим не можем ужитись мертва випалена пустка - наш типовий підпис ми володарі світу, ми царі, ми люди планета все переживе – та нас на ній уже не буде - they own forests, oceans and mountains they have covered all the earth like cancer cells there’s only one thing that almighty people can’t gather: the planet will survive – but they’ll no longer be there everything gets old in this life: individuals and eras is it really the time for the humanity to get old? the ruins of megapolises will become a mausoleum for all the people the planet will survive – but they’ll no longer be there a colibri will survive in the rain, a hammerhead shark in the heat storks are migrating from the poles to the disappeared tundra we kill everything we can’t live with a burnt dead desert is our typical signature we are the owners of this world, we’re kings, we’re people the planet will survive – but we’ll no longer be there